Права свідка під час допиту на дізнанні та досудовому слідстві

PDF Печать E-mail
Автор: Administrator,  29.04.2011   

Право свідка відмовитись від дачі показань Згідно зі ст. 68 Кримінально-процесуального України як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є данні, що їй відомі обставини щодо справи. Виходячи з вимог вказаної статті слідчий може викликати на допит та допитати практично будь-яку особу, якщо вирішить що це доцільно. Перед допитом і на самому допиті допитувана особа зобов'язана знати свої елементарні, передбачені законом, права. Як правило, на практиці слідчі, як один з методів, що дозволяють їм досягти бажаного результату, використовують правову неосвіченість допитуваного. Як тільки слідчий відчуває, що допитуваний знайомий з чинним законодавством, він тут же відмовляється від думки застосувати недозволені методи ведення слідства та порушення, до яких вони звичайно вдаються. Крім того сам свлідчий зобов’язаний перед початком допиту роз’яснити його права та обов’язки. Але нажаль свідок часто підсвідомо боїться слідчого. Якщо людина боїться, його воля пригнічена, він легко піддається на погрози та умовляння слідчого або дізнавача і тим самим дає можливість останньому дуже швидко досягти переслідуваної їм мети. При цьому людина з переляку може навіть погодитися на самообмову, що природно спричиняє украй негативні наслідки для допитуваного. Страх присутній у людини на підсвідомому рівні і це природно, оскільки протягом життя людині властиво скоювати якісь неправомірні вчинки і діяння. Тому перед допитом необхідно постаратися переконати себе в тому, що ти ні в чому не винний, тим більше що вину, відповідно до Конституції, може визначити тільки суд. Саме, через вказані обставини свідок просто розписується у графах, які йому показує слідчий, та не сприймає свої права, які він має як свідок. Тому перед тим, як спілкуватись з особою, що проводить допит, свідок чітко повинен знати свої права, що передбачені чинним законодавством. Насамперед треба зупинитись на вимогах ст. 63 Конституції України, де зазначено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Фактично це означає, що керуючись ст. 63 Конституцією України свідок взагалі може відмовитись від дачі показань, так як вся інформація, яку повідомляє свідок при допиту стосується його дій. А саме: свідок бачив, свідку повідомили, свідок почув і т. п. Також вказана правова норма фактично повторюється в п. 6 ч. 1 ст. 69-1 Кримінально-процесуального Кодексу України «Права свідка», де також зазначено, що свідок має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. Навіть в ч. 2 ст. 385 Кримінального Кодексу України «Відмова свідка від давання показань», зазначено, що особа не підлягає кримінальної відповідальності за відмову давати показання під час проведення дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, перелік яких визначається законом. Таким чином, за ст. 385 Кримінального Кодексу України практично нікого неможливо притягти до кримінальної відповідальності. В тому випадку, якщо слідчий якимсь чином умовив свідка давати свідчення і згідно закону він зобов'язаний давати свідчення (а це може мати місце у випадках, коли слідчий питає свідка про події, в яких свідок не брав участі і не має до них відношення, наприклад: «Чи відомі свідку факти, зроблені третіми особами?»), то в таких випадках можна відповідати, що ці факти він не пам'ятає. Така позиція позбавить свідка від можливих подальших звинувачень в дачі неправдивих свідчень, оскільки на практиці зустрічаються випадки, коли в ході розслідування хтось з інших свідків дає по цих же фактах інші свідчення.

Помилковою є позиція свідка, коли при пред'явленні йому яких-небудь документів на питання слідчого: «Чи ваш підпис на пред'явленому документі?», свідок відповідає ствердно. Слід говорити, що «підпис схожий на мій». Це цілком природно. Свідок не може бути повністю впевнений, що підпис його, і за яких обставин він був виконаний, після тривалого періоду часу. Вимоги до протоколу допиту свідка Згідно зі ст. 170 Кримінально-процесуального Кодексу України, про допит свідка складається протокол. У ньому зазначаються: прізвище, ім’я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим. Зазначається також, що свідкові роз’яснено його права, обов’язки і відповідальність за відмову давати показання, і за відмову давати показання, і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і за можливістю дослівно. За бажанням свідок може особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі. По закінченню допиту слідчий пред’являє свідкові протокол для прочитання. За прохання свідка протокол може прочитати йому слідчий. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться до протоколу. Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку. Свідку необхідно прискіпливо читати протокол допиту.

Необхідно звертати увагу на такі мовні звороти, які вносяться в протоколи слідчими і дізнавачами і які особисто для вас не є властивими, а саме: «категорично заявляю», «категорично впізнаю», «абсолютно достовірно», «поза всяким сумнівом», «у жодному разі не сумніваюсь» та інші. У суді на подібну безапеляційність можуть звернути особливу увагу, а свідчення, викладені в протоколі допиту, можуть бути єдиними доказами чиєїсь вини. Якщо слідчий не бажає внести ваші зауваження до протоколу допиту, то необхідно відмовитись його підписуватись. У такому разі цей протокол не матиме доказового значення. Право свідка на захист Право особи на захист та іншу правову допомогу передбачено ст. 59 Конституції України ще з 1996 року. Однак розвиток вітчизняного кримінально-процесуального законодавства останні десятиліття йшов, в першу чергу, по шляху вдосконалення інституту правового захисту підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, засудженої та виправданої особи. Проблема правової регламентації права на захист свідків та інших учасників кримінального процесу довгий час залишалася поза увагою законотворців. Ситуація змінилася після прийняття Конституційним Судом України рішення у справі за конституційним зверненням гр. Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) № 23-рп/2009. У цьому рішенні КСУ однозначно встановив, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує. При цьому у мотивувальній частині рішення КСУ зазначив, що конституційне право на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено, навіть за умови, коли це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі. КСУ також визначив, що положення частини другої статті 59 Конституції України «для… надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. Прийняття Конституційним Судом вказаного рішення викликало термінову необхідність вдосконалення норм процесуального законодавства. Як наслідок, з’явився підписаний Президентом України Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо права свідка на захисника та іншу правову допомогу» № 2395-VI, яким вносяться надзвичайно важливі зміни до низки норм КПК України. Особи, що можуть бути захисниками свідків Так, ст. 44 КПК України доповнено частиною 6, згідно з якою «як захисники свідка, запрошені ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка, допускаються особи, які відповідають вимогам частин другої і третьої цієї статті.

Допуск захисника свідка до участі у справі здійснюється у порядку, передбаченому частиною п`ятою цієї статті». Таким чином, Закон № 2395-VI розповсюдив вимоги, які передбачені для захисників підозрюваного, обвинуваченого, підсудного тощо, і на захисників свідків. Відтепер особи, залучені слідчим, прокурором чи судом до участі у кримінальній справі як свідки, отримали право запрошувати для свого захисту осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У окремих випадках і в порядку, передбаченому КПК України, як захисники свідків можуть допускатися їх близькі родичі. Згідно зі ч. 5 ст. 44 КПК України про допуск захисника свідка до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя будуть виносити постанову, а суд - ухвалу. Відповідні зміни внесено і до ст. 69-1 КПК України, яка визначає обсяг прав свідка у кримінальній справі. Зокрема, частину 1 цієї статті доповнено пунктом 4-1, яким визначено, що свідок має право на обраного за власним бажанням захисника під час допиту чи проведення інших слідчий дій за своєю участю відповідно до КПК України та на іншу правову допомогу в порядку, встановленому законом, а також має право відмовитися від запрошеного ним захисника.

Захисник може запрошуватися свідком, його законним представником, а також іншими особами на його прохання чи за згодою. Окрім цього, змінами, внесеними до КПК України Законом № 2395-VI, визначено і вимоги щодо несумісності правової позиції захисника свідка з наданням правової допомоги іншим учасникам тієї ж кримінальної справи. Так, ст. 61 КПК України доповнено частиною 5, згідно з якою одна і та сама особа в даній кримінальній справі не може бути захисником двох і більше свідків, а також захисником свідка та підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільних позивача чи відповідача. Порядок надання правової допомоги свідку Також Законом № 2395-VI визначено порядок надання правової допомоги захисниками свідкам під час проведення слідчих дій. Так, ст. 48 КПК України доповнено частиною 9, відповідно до якої у разі участі захисника, запрошеного свідком для надання йому правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за його участю, він має право бути присутнім під час їх проведення; надавати в присутності слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для кримінального переслідування особисто самого свідка або членів його сім`ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу, для уточнення і доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту чи інших слідчих дій з посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню до відповідного протоколу; оскаржувати дії слідчого в порядку, встановленому КПК України, у разі якщо з характеру і змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний. Відповідного змісту зміни внесені і до статей 167 та 303 КПК України, якими визначається порядок допиту свідка. Так, ст. 167 відтепер доповнена частиною 4, що визначає порядок участі захисника у процедурі допиту свідка, зокрема, порядок надання юридичних консультацій свідку, порядок постановки запитань (з дозволу слідчого), порядок заперечення проти незаконних дій слідчого тощо. Всі дій захисника свідка під час вказаної слідчої дій повинні вноситися до протоколу. Значення вказаних вище новел важко переоцінити, оскільки вони забезпечують право осіб, що викликані на допит у якості свідків, на належну правову допомогу. Окрім цього, внесені до КПК України зміни можуть стати досить ефективною профілактикою низки розповсюджених зловживань з боку правоохоронних органів, зокрема, у вигляді психологічного та фізичного тиску на свідків, введення в оману підозрюваних щодо їх статусу при допиті їх як свідків тощо. Обмеження права свідка на правову допомогу Проте слід звернути увагу і на недоліки змін, внесених до КПК України Законом № 2395-VI. Так, встановлений порядок надання правової допомоги захисниками свідкам під час проведення слідчих дій містить ряд необґрунтованих обмежень. Зокрема, ч. 9 ст. 48 КПК України та ч. 4 ст. 167 КПК України відтепер передбачатимуть, що захисник може надавати консультації свідку під час проведення відповідної слідчої дії лише у двох випадках, а саме: якщо фактичні обставини можуть бути використані для кримінального переслідування самого свідка або якщо такі обставини можуть бути використані для кримінального переслідування членів родини свідка чи його близьких родичів. Виникає запитання: хто буде визначати, яка з фактичних обставин справи може нести для свідка загрозу кримінального переслідування, а яка такої загрози не несе? В Законі відповіді на це питання немає. Свідомо чи випадково законодавець створив прогалину, а отже, кожен практикуючий адвокат може з впевненістю сказати, що, зрештою, вказане питання буде вирішувати слідчий. За наявності у слідчого бажання перешкодити захиснику у наданні правової допомоги, будь-яка обставина, стосовно якої іде допит, може бути визнана слідчим як така, що не може бути використана для кримінального переслідування свідка, а відтак підстав для консультацій немає. Звичайно, у протокол допиту будуть внесені заперечення захисника, однак можливість для належної негайної консультації буде втрачено. Також безпідставним виглядає обмеження щодо права захисника під час слідчої дії ставити уточнюючі та доповнюючі запитання свідку. Слід нагадати, що такі запитання захисник може ставити лише з дозволу слідчого. Вказане обмеження суперечить як положенням ст. 22 КПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розслідування справи, так і загальним принципам кримінального процесу. Звертає на себе увагу той факт, що у КПК не міститься жодних положень, якими б визначалися підстави заборони слідчим захиснику ставити запитання свідку, або навпаки -- підстави, за наявності яких слідчий зобов’язаний надати захиснику дозвіл ставити запитання. Отже, для слідчих відкриті широкі можливості зловживання передбаченим дозвільним порядком опитування захисниками свідків. Після впровадження цих змін адвокатам доведеться або напрацьовувати нові методики взаємодії зі слідчими під час проведення слідчих дій за участю свідків, або формувати потужне адвокатське лобі в парламенті з метою подальшого вдосконалення норм КПК України.

Обновлено ( 05.05.2011 15:14 )